Я сделаю вас понимать!
Всё же это было наигранно?..
27 серпня 2006 р. 5 days to go. Чи закінчилося моє літо? Мабуть, так... Літо, сповнене незабутніми подіями, звершеннями та перемогами. Щастям та розчаруванням. Вечорами, ночами, зірками та світанками. Літо, що здавалося таким нереальним та невідомим. Літо, яке колись було таким недосяжним, а тепер є таким.. змарнованим? Ні, ніколи! Ніколи я не вважатиму його прожитим безглуздо.
За це літо я подорослішала ще на 3 місяці, 92 дні (ні, ще на 87), на багато думок та почуттів, висновків та вагань. Воно є переходом, містком з одного життя в інше - доросле, велике, нове та моторошне. Луна розноситься іншим берегом, якого я дістанусь за кілька кроків. Здавалося б, зробити крок - і ось воно, те, на що я так довго чекала й у що вірила. Ось воно - лише простягнути руку. Хоча, місток - з рухомою доріжкою, і вона безупинно несе мене вперед, як би не намагалася я рухатись у протилежному напрямку.
Скільки минуло? З одного боку, всього три місяці, які, здавалося б, промайнули, наче дим. Але всі іспити, останній дзвоник та випускний вечір, - все це настільки далеко у минулому, у тому житті, що скінчилося ще тоді, коли було випито останній келих шампанського. Чи коли я стояла коло списків із прізвищами вступивших? Чи щойно, коли я про це замислилась?..
..я боюся цього. Я боюсь невідомого, нових вражень, нового оточення, нових почуттів... Я боюся себе. Неймовірно боюся. Ця межа - лише умовна. Насправді, щодня припиняється наше минуле життя й починається нове - сьогоднішнє. Немає "вчора" чи "завтра". Є лише сьогодення. Те, що оточує нас. Ми жалкуємо про минуле, віримо в майбутнє. Але живемо тут. Дорослішаючи щохвилини, щосекунди, щомиті. Вчимося на своїх помилках, але знову і знову наступаємо на граблі, що так солодко вдаряють... Але забите місце ще довго болітиме. Та як тільки припинить, чи, навіть, ще раніше, ми знову ступимо на сільськогосподарський інвентар, так безжалісно розкиданий нами самими.
Мабуть, це добре, що більшість не зрозуміє цей запис. Чи посміються з нього, адже він такий смішний. Ніхто не просякнеться моїми думками, ніхто не зрозуміє те, що писала я тут, о пів на другу ночі. У неділю. Останню неділю літа. Мого літа.
Я все одно хочу бути щасливою. Все одно. Все одно...
пробачте.
@темы: писанина, умные мысли
